З 1 по 20 квітня в Музеї гетьманства працюватиме персональна виставка живопису (пастелі) Ірини Кравець (м. Івано – Франківськ).

Найкраще про себе і свої твори написала сама художниця:

«Народилася я на Київщині у вересні 1967 року.

У 1986 році закінчила Республіканську художню середню школу ім. Т. Шевченка та  у 1992 – художньо-графічний факультет Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. На той період  здалося, що малювання з мене досить, і я без зайвого жалю перегорнула цю сторінку своєї біографії.

Світ навколо був яскравим, мені мріялось і прагнулось чогось іншого. Однак стежка долі круто повернула  в інший бік. У 2013 році я втратила двох  своїх найдорожчих людей…

Життя  наче зупинилося і знебарвилось. І тоді біль втрати знову розбудив в мені художника. Живопис допоміг знайти нову точку опори. Одна за другою почали народжуватись картини. Їм ставало тісно в чотирьох стінах, а підтримка рідних і друзів надихнула поділитися творчим доробком із широким загалом.

Так, у 2014 році була представлена  моя перша виставка. А потім ще, ще і ще…Загалом з 2014 по   2016 р - вісім персональних та одна – участь в обласній виставці. І хоча роботи  експонувалися  лише у Івано-Франківську та області, це дало мені можливість рухатись вперед і шукати своє нове місце у житті і творчості.

У добірці робіт представлені натюрморти та пейзажі, виконані в техніці пастелі.

Я люблю натюрморт. І хоча  nature morte  означає «мертва природа», працюючи в цьому жанрі, щораз переконуюсь: не може бути мертвою  краса простих предметів, що нас оточують. Ці  речі - старі чи нові,  чужі чи власні - присутні в наших долях, як спомин про тих, хто їх торкався. Вони  живуть разом з нами, тримають  для вічності тепло чиїхось рук, у них відлуння голосів тих, з ким  тісно переплітаються  наші долі.

А пейзаж… Він прекрасний в будь-яку пору  року, незалежно від погоди і часу доби. Адже не може не зачаровувати неповторність  природи та її  жага  до життя. Вона вчить нас бачити, як сміються сонячні промені в  осінній траві  і одиноко сумує  в листі дерев світло вуличного ліхтаря. Вона велична і безмежна в гірському пейзажі і тиха та ніжна у літньому саду…

 

P.S. У дитинстві, коли всі мрії мають рожевий колір, я хотіла бути артисткою і художницею. З першою мрією не склалося, а от чи склалося з другою, судити глядачеві.

Запрошую на кілька хвилин поринути у мої мрії і подивитися на світ моїми очима.»