Володимир Панченко 23.06.2020

 

Рівно чотириста років тому, наприкінці червня – на початку липня 1620 р., запорозьке козацтво на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним укотре вразило й здивувало тогочасний християнський світ: саме в ці дні відбувся переможний похід запорожців на кримську фортецю Перекоп, що завершився їхньою блискучою перемогою.

 

Юзеф Брандт. Сутичка козаків з татарами. 1890-і рр.

 

Згадаймо, що з 1618 року Річ Посполита, в підпорядкуванні якої вже тривалий час перебувало Військо Запорозьке, була одним з провідних членів «Священного союзу міліції християнства» – ліги європейських держав, що спрямовувала свою діяльність проти Османської імперії та її тогочасних сателітів. Воєнна політика Петра Сагайдачного, який уже до того встиг уславитись численними переможними походами на турецькі та кримські фортеці (чи не найбільшого розголосу з-поміж них набув здійснений у 1616 році штурм Кафи, коли, за словами київського поета Касіяна Саковича, «аж і сам цісар турський був в великім страху». Та й загалом ці дії цілком укладались у військово-політичну концепцію дій українського козацтва, чітко сформульовану тим же Саковичем:

О Війську Запорозькім кожний може знати,
Як воно отчизні єсть потрібно, уважати.
Україна тим військом вціло зоставає,
А де запорожців ніт, татарин впадає:
Свідками того суть, ох, міста подольськії
І краї підгірськії, аж теж і белзькії,
Де много поганин крови християнськой розляв,
А живо позосталих тих в неволю забрав…

І ось у червні 1620 року, попередньо узгодивши свій план з військовим командуванням Речі Посполитої (зокрема з коронним гетьманом Станіславом Жолкєвським), Сагайдачний на чолі сімнадцяти тисяч козаків розпочав черговий похід на Перекоп (до того, у 1607 –1608 рр. і восени 1619 р., запорожці під проводом того ж Сагайдачного вже з успіхом «бенкетували» в цій кримській фортеці, визволяючи невільників). Хитрість задуму козацького проводиря полягала в тому, що козаки мали атакувати Перекоп відразу з суходолу та з моря. Останній тиждень червняі і початок липня стали підготовчим періодом до основних бойових дій: 9 липня розпочалась активна фаза бою за Перекоп. За свідченням уже згаданого Жолкєвського, бій виявився успішним: козакам вдалося знищити більшу частину турецької військової залоги, що перебувала в фортеці, а також узяти багаті трофеї.

Прикметно, що незадовго до цих подій, на початку червня 1620 року, Петро Сагайдачний «разом з усім Військом Запорозьким» офіційно вступив до Київського Богоявленського братства, що яскраво продемонструвало намір і самого гетьмана, і всього козацького війська міцно стояти на варті традиційного українського православ’я (позиції якого, як ми знаємо, серйозно похитнулись після укладення Берестейської унії 1596 року). Таким чином, Перекопська перемога 1620 року, що відбулася практично найближчими тижнями після вступу Сагайдачного до Київського братства, ще й зміцнила в козацьких верствах патріотично-релігійну ідею, ніби засвідчуючи, що сам Господь стоїть на сторожі православного воїнства.

Ґди ж за віру готов єсть правий християнин
Умирати, а не дасться привести до новин, –

зазначав з цього приводу вже згаданий нами Касіян Сакович. Проте, на жаль, перемога під Перекопом мала для гетьманської кар’єри Сагайдачного і негативні наслідки. Натхненні успіхом козацькі маси (як це, на жаль, часто трапляється в історії), ігноруючи застереження Конашевича, категорично вимагали в нього продовження антиосманської морської кампанії. Це протистояння гетьмана з низовим козацтвом закінчилось тим, що вже в другій половині лианя 1620 р. Сагайдачного було усунуто з гетьманства, а на його місце обрано Якова Бородавку. Уже найближчим часом військо Бородавки вирушило сотнею човнів на Чорне море і спустошило Варну. Ці дії, що відверто порушували укладену Сагайдачним у 1619 р. Раставицьку угоду, серйозно напружили стосунки між Військом Запорозьким і Річчю Посполитою. З серйозними перешкодами зіткнувся й ініційований Сагайдачним процес відновлення православної ієрархії в Україні. І невідомо, як би склалася доля козацтва надалі, якби вже ближчим часом поразка Корони Польської в Цецорській битві не вивела Петра Сагайдачного знову на арену великої політики…

Дізнавав на поєднокрот турчин-поганин
Його мужства, і прудковоєнний татарин,
Повість і Мултянськая земля, і волошин,
Як їх той гетьман з своїм лицарством полошив, –

ці, здавалося б, трохи наївні, але щирі слова Касіяна Саковича – українського поета чотирисотлітньої давнини – свідчать про те, якою шаною огорнув народ ім’я Сагайдачного. Ні, не лише «геніальним піратом і вершником» (як колись у полемічному запалі схарактеризував гетьмана Пантелеймон Куліш) був для України Петро Конашевич-Сагайдачний. Патріот, стратег, визволитель – ці три слова ніколи не зникнуть зі скрижалів його життєпису.

 

     

Петро Сагайдачний. Гравюра 1622 р. Майстер "Л. Т.", Київ.   Герб міста Перекопа. Затверджений 1844 р.