Тетяна Ляпіна 03.07.2020

 

Відомий мистецтвознавець Федір Ернст вважав, що українська культура мала два періоди злету – в часи великих київських князів і в добу гетьманування Івана Мазепи.

Перелічуючи споруди Мазепиної доби, історики передусім згадують Собор святого Миколи Пустинно-Микільського монастиря. У 1706р. І. Мигура виготовив гравюру «Іван Мазепа серед добрих своїх справ», на якій він розмістив собор. Поза сумнівом, Собор святого Миколи Пустинно-Микільського монастиря (Військово-Микільський) був шедевром українського бароко. Як писав про Богоявленський собор Братського монастиря і Собор святого Миколи Пустинно-Микільського монастиря історик мистецтва І. Грабар, «надо отдать справедливость нашим предкам… они обладали большим художественным вкусом – об этом с очевидностью свидетельствуют наружные украшения этих двух церквей, равно как и других образцов Киевского барокко. В своих декорациях мастера достигли удивительных эффектов и очень красивых комбинаций». Для будівництва соборів Іван Мазепа запросив Йосипа Старцева – провідного московського архітектора. Гетьман заплатив йому 5 тисяч рублів, а також борошно і солонину. Але українські замовники контролювали будівництво в потрібному їм стилі.

Протягом 1690-1696 рр. коштом гетьмана Івана Мазепи зведена в Києві соборна церква Микільського монастиря. Місцем для побудови храму стали колишні монастирські виноградники (сучасна площа Слави).

Грандіозний білокам’яний храм в архітектурних формах українського (мазепинського) бароко нагадував величну фортецю, пишно оздоблену ліпленням та живописом. У середині собору містився семиповерховий різьблений іконостас, який своїми горішніми скульптурними постатями заходив у саму баню.

Собор святого Миколи первісно належав Пустино-Микільському монастиреві, після ліквідації якого 1831 року відійшов до відання Військово-інженерного управління і став іменуватися Військово-Микільським собором. З того часу собор був храмом-символом військової слави Російської імперії. Тут правили молебні на пам’ять про воїнів, загиблих за «Царя й Батьківщину», а у дні військових перемог сюди приходили поставити свічку за спокій душі воїна його матір, вдова, сестра чи дочка.

22 травня 1919 року відбулася визначна подія – отець Василь Липківський у супроводі хору під керуванням Миколи Леонтовича відслужив у соборі першу літургію українською мовою, за що ієрархи Російської церкви двічі забороняли отцю Липківському богослужіння і один раз заочно віддали його під церковний суд. Микільський собор, його дзвіницю і монастирську браму зруйновано в 1934 році після перенесення столиці УРСР з Харкова до Києва.

 

 

Воєнно-Микільський собор. 1690—1696 рр.
Архітектор Й. Старцев.

  Іван Мигура. Гравюра «Іван Мазепа серед добрих своїх справ», 1706 р.