Людмила Бевз 19.01.2021

 

У січні 1942 р. перший ешелон примусово вивезених українців був відправлений на тяжкі роботи до Німеччини. Тут, неподалік Берліна, у Ванзеє жила родина Гетьмана Скоропадського. Розуміючи в яке тяжке становище потрапили люди, Скоропадські намагалися їм допомогти - відвідували табори, шукали можливості полегшити їх працю, покращити харчування та умови проживання. Для змучених важкою роботою, нелюдськими умовами життя для українців навіть зустріч із своїми земляками вже було підтримкою. Саме про це пише в книзі "Остання з роду Скоропадських" Олена Отт-Скоропадська. Їхня з батьком зустріч з примусовими робітниками-українцями відбулася поблизу Меллінгена під час переїзду Гетьмана до родини в Обесдорф в березні 1945 р. "Коли ми вийшли з ресторану, великий натовп цих молодих хлопців і дівчат уже чекав на сільській площі. Їм не дозволялося заходити до кнайпи! Незважаючи на радянське виховання, вони знали, хто такий Гетьман. Один з наших українців порозмовляв з одним із них. Тепер усі хотіли бачити Гетьмана. Зворушливо було спостерігати, як ці молоді люди спершу несміливо, а потім усе з більшим довір'ям один за одним підходили до мого батька й подавали йому руку."

Для цих людей зустріч з Гетьманом була наповнена втіхою та надією, адже вони не знали, що їх чекає попереду і не розуміли як їм діяти з закінченням війни. У Гетьмана вони шукали поради і підтримки. Щовечора групи дівчат і хлопців з табору, по черзі, приходили до помешкання Гетьмана, де вони вели розмови. Саме завдяки цій зустрічі, більшості з них вдалося врятуватися від репатріації до СРСР. Щира вдячність та пам'ять про їхнього Гетьмана зібрала колишніх примусових робітників в Меттені 1946 р. на панахиді по Гетьману.

На фото Гетьман Павло Скоропадський з донькою Єлизаветою на вокзалі у Ваймарі, 1945 р.