Тетяна Ляпіна 20.01.2021

 

 

Музей гетьманства має честь експонувати і зберігати керамічні твори та екслібриси Галини Севрук.

В 2020 році виповнився 91 рік від дня народження талановитої жінки – Галини Сильвестрівни Севрук, кераміста-монументаліста, учасниці Клубу творчої молоді, заслуженої художниці України (2005).

Дідусь п. Галини – київський юрист-правник Дмитро Миколайович Барський відзначився своєю участю на судовому процесі Бейліса у 1913 році. У 1918 році Дмитро Миколайович емігрував зі своїм сином Глібом до Франції.

Мама художниці, Ірина Дмитрівна Григорович-Барська, закінчила жіночу гімназію та кілька курсів юридичного факультету у Києві. Пізніше, у вихованні своїх доньок – Ольги та Галини – намагалася прищепити їм справжні духовні чесноти, велику увагу приділяла їхній освіті.

Батько Галини Сильвестрівни, Сильвестр Мартинович Севрук, походив з родини польських переселенців, змалку любив малювати. Початкову спеціальну освіту здобув у Київському художньому училищі на архітектурному відділі у класі архітектора В. Ніколаєва. Радою художнього училища рекомендований до вступу у Петербурзьку Академію архітектури, в якій провчився три роки. У 1918 році був висланий до Самарканда, де будував мости та промислові об’єкти. Навесні 1929 року народилася Галина. Згодом родина переїхала до Харкова, куди запросили Сильвестра Мартиновича на роботу в «Діпромісто».

У 1944 році родина переїхала до Києва. Сусідство із тіткою мами – музикантом і педагогом Марією Василівною Липською, знайомство з відомим українським живописцем Григорієм Петровичем Світлицьким визначило життєвий шлях мисткині. Після навчання в художній школі при Київському художньому інституті (нині – НАОМА) Галина Севрук вступає до нього на факультет живопису, який закінчила 1959 року. Займалася станковим живописом, мозаїкою, найповніше виявила себе у кераміці.

Галина Севрук вважає, що «глина – це надзвичайно шляхетний матеріал. Він вимагає від автора великої зібраності, я би сказала «аскези», коли ти і вдень, і вночі сниш лише образами. Вони вимагають стриманості, напруги – аби у невеличкому форматі зібрати до купи свої знання, думки та сконцентровано зосередитись на образі, відкинувши все зайве і несуттєве, залишивши лише основне і найважливіше, акцентуючи на тому засобами мистецької мови».

1963 року Галина Севрук створила перший значний монументальний твір у техніці набірної мозаїки «Лісова пісня», а ще через рік – панно «Лілея». Нею створено понад 500 камерних керамічних пластів з історії України (образи Ярославни, козака Сірка, дочки Ярослава Мудрого – королеви Франції Анни) та понад 30 монументальних керамічних панно в архітектурних спорудах Києва, Чернігова, Одеси, Алушти тощо. Наприкінці 1970-х років Галина Севрук створює ряд творів у техніці збірної кераміки на півдні України: дві композиції на тему морської флори та фауни для залів харчового корпусу дитячого пансіонату «Чайка» в Алушті (1978 р.). Остання робота Галини Севрук у царині монументальної кераміки – величне горельєфне панно «Місто на семи горбах», що в готелі «Турист» у Києві.

Наприкінці 1960-х – початку 1970-х рр. мисткиня створює керамічні твори, присвячені козацтву. Найпрекрасніший, найцікавіший, найдинамічніший злет у творчості Галини Севрук реалізувався у циклі, який вона назвала «Козацька доба». Відомий історик та археолог Михайло Брайчевський писав про Г. Севрук: «Три великі цикли сплітають численні образи й композиції в єдиному русі. По-перше – язичництво, до якого Севрук відчуває особливий пієтет, по-друге – Київська Русь, епоха найвищого духовного злету нашого народу, по-третє – козацтво, конденсоване уособлення життєвої сили нації».

 

Галина Севрук "Козацька могила". Кераміка, полива, тонування, 1969 рік.

 

Галина Севрук "Козак на варті". Кераміка, полива, 1968 рік.

 

Галина Севрук "Козак на варті". Кераміка, полива, 1968 рік.