Тетяна Ляпіна 14.04.2021

 

Ярослав і Оксана Соколики в Музеї гетьманства.

 

Ярослав і Оксана Соколики (Торонто, Канада) увійшли в життя Музею гетьманства у 2005 році. Вони десятки разів бували в Україні. Соколики – державники, реалісти, вроджені дипломати. Їхні судження й обережні прогнози базуються на доброму знанні реальності.

Ярослав Соколик народився 17 квітня 1925 року в родині Василя та Марії Горбаль у Львові, де і здобув початкову освіту. До Канади приїхав у 1948 році, долучився до українського суспільно-громадського життя, був співзасновником спортивного товариства «Україна» та Організації української молоді «Пласт». У 1955 році Я.Соколик закінчив Раєрсонський політехнічний інститут, відділ механічної інженерії, був членом Товариства українських інженерів. Працював головним інженером у великій машинобудівельній індустрії. Редагував канадські номери журналу «Вісті українських інженерів», який виходив друком в Америці; автор багатьох доповідей та статей в пресі та професійних журналах.

П. Ярослав брав активну участь у наукових, професійних та політичних організаціях Канади. З 1977 по 1979 рр. був головою пластової станиці – «Станичний» (Торонто), з 1980 по 1982 рр. – голова Канадської асоціації професійних інженерів Онтаріо, з 1983 по 1988 рр. – голова комісії преси та інформації СКВУ – Світового Конгресу Вільних Українців та керуючий відділенням Конгресу Українців Канади (КУК) у Торонто (1984-1994 рр.), з 1984 по 1992 рр. – заступник голови дирекції кафедри українських студій при Торонтському університеті, з 1986 р. – засновник та перший голова Комісії захисту громадянських прав комітету українців Канади.

П. Ярослав брав активну участь у наукових, професійних та політичних організаціях Канади. З 1977 по 1979 рр. був головою пластової станиці – «Станичний» (Торонто), з 1980 по 1982 рр. – голова Канадської асоціації професійних інженерів Онтаріо, з 1983 по 1988 рр. – голова комісії преси та інформації СКВУ – Світового Конгресу Вільних Українців та керуючий відділенням Конгресу Українців Канади (КУК) у Торонто (1984-1994 рр.), з 1984 по 1992 рр. – заступник голови дирекції кафедри українських студій при Торонтському університеті, з 1986 р. – засновник та перший голова Комісії захисту громадянських прав комітету українців Канади. Протягом 1986-1990 рр. Я.Соколик – співзасновник та член Управи Міжнародної Організації «Канадці за правосуддя» та «День Чорної Стрічки» (день підписання договорів між Ріббентропом та Молотовим). У 1993 році п.Ярослава обрали Генеральним секретарем Світового Конгресу Українців (СКУ) та членом президії Української всесвітньої координаційної ради (УВКР), з 1998 по 2003 рр. - член контрольної комісії СКУ. З 1999 року – Голова єпархіальної управи Братства українців-католиків у Канаді (БУКК).

У вересні 1992 року за ініціативою Ярослава Соколика мер міста Торонто приїхав до Києва, де був підписаний договір про дружбу між містами Торонто та Києвом. У 1993 році викладач менеджмента у «Гамбер Коледж» (Торонто) Ярослав Соколик від свого імені підписав договір дружби та співпраці з Київським національним економічним університетом. Оксана Бризгун-Соколик народилася 21 жовтня 1927 року в родині лікарів Костянтина та Людмили (Скорик) Бризгунів в м. Гуменне у східній Чехословаччині (Закарпаття, тепер Словаччина), навчалася у народній школі, гімназії та консерваторії у Братиславі. В 1948 р.

Оксана з батьками та старшою сестрою Лесею переїхали до Канади. У 1950 р. закінчила консерваторію, у 1955 р. – Музичний факультет Торонтського університету. Успішно концертувала, вела широку педагогічну практику в своїй приватній студії. Її студенти (і не українці теж) на випускному концерті мали неодмінно виконувати твори українських композиторів. 1955 року п. Оксана влаштувала авторський вечір композиторові Василю Безкоровайному, через чотири роки – композиторові Миколі Фоменкові. О.Соколик була одним із організаторів культурного життя нашої діаспори в Торонто. Зарекомендувала себе вдумливим музичним критиком і музикознавцем (автор понад 700 статей та рецензій на теми культури в українських та англійських виданнях).

О.Соколик – політик, активна громадська діячка. І саме це поглинало її основні сили. Певний час була Головою Мистецької Ради Комітету Українців Канади (КУК) у Торонто. Тривалий час п.Оксана працювала у «Світовій Федерації Українських Жіночих Організацій» (СФУЖО), була її головою. З 1988 до 2002 рр. О.Соколик – член президії Світового Конгресу Українців. У 1992р. Оксана Соколик запрошена Президентом України до відзначення голодомору 1932-1933 рр. Того ж року вона ініціювала і організувала перший з'їзд та конференцію жінок України та діаспори: «Українка і демократія», які відбулися в Києві

О.Бризгун-Соколик – голова (1992-1997 і 1997-2002), а нині почесний голова Світової Федерації Українських Жіночих Організацій – СФУЖО.

Ярослав і Оксана Соколики за громадську працю одержали багато відзнак та нагород. Мають численні нагороди Канади, України й громадських організацій діаспори.

Сини Соколиків Ігор-Василь та Всеволод-Костянтин одержали зразкове національне виховання. Народжені у Канаді, будучи вже канадійцями, вони – завдяки величезним духовним зусиллям батьків – усе ж лишаються й українцями. Ігор – професор економічного факультету Гамбер Коледжу (Торонто). Працював у Київському національному економічному університеті, займався питаннями обміну професорів (Київ-Торонто) у сфері міжнародної торгівлі, фінансів тощо.

Молодший син – Всеволод – колишній голова Спортивної комісії при Світовому Конгресі Українців, автор книги про участь українців у спортивному житті Канади в 1891-1991 роках. Досліджуючи спортивне життя Країни кленового листя, Всеволод з’ясував, що українське походження мають чимало визначних спортсменів Канади. Соколик зібрав матеріали про всі спортивні клуби у 28 містах Канади за понад сто років. Цікаво, що найперший український футбольний клуб було засновано вже 1910 року в Брандові, що в провінції Манітоба. Чимало атлетів українського походження не тільки брали участь у найпрестижніших змаганнях, починаючи від Олімпійських чи Панамериканських ігор, а й здобували на них чемпіонські й призерські звання. У книзі В.Соколика «Їхня спортивна спадщина» (англійською мовою) іменний покажчик склав 1250 імен. Це – реєстр імен, охоплених і докладно прокоментованих у виданні: спортсмени, їхні біографії, перелік досягнень, імена тренерів.

Всеволод працює в Міністерстві коледжів і університетів Онтаріо. У 1993 році викладав один семестр (без фінансових зобов'язань) у Львові в університеті Івана Франка на економічному факультеті мікро та макроекономіку, англійську мову тощо. З 2003р. Всеволод Соколик – представник «Смолоскипу» у Києві від Канади. Дякуючи панові Всеволоду, Музей отримав цікаву інформацію про представників родини Бризгунів та Соколиків та фотографії.

Завдяки цій родині, Музей гетьманства поповнив свої фонди значними надходженнями. Всеволод Соколик наполегливо проводить збір експонатів та книг у США та Канаді, які поповнюють бібліотеку і фонди Музею гетьманства. Ця співпраця дала нам десятки книг, виданих українцями діаспори та книг, що зберігалися у бібліотеці його діда Костянтина Бризгуна. У фонди Музею надійшли цікаві видання:

- Шанковський Л. П. «Українська армія в боротьбі за державність». Мюнхен, 1958;

- Митрополит Іларіон. «Розп’ятий Мазепа». Історична драма на п’ять дій. Вінніпег, 1961;

- Іваницький С. О. «Переяславський договір з 1654 року». Нью-Йорк, 1954;

- Кащенко А. «Під Корсунем». Зальцбург, 1946; Кащенко А. «На руїнах Січі». Нью-Йорк, 1957;

- Буревій К. «Павло Полуботок». Історична драма на 5 дій. Мюнхен, 1948;

- Тис-Крохмалюк Ю. «Бої Хмельницького. Військово-історична студія». Мюнхен, 1954;

- «Габсбурги і запорозькі козаки. Щоденник Еріха Лясоти фон Стеблау 1594». Під редакцією Л.Винара, переклад О.Субтельного. США, 1975;

- Чайківський А. «Козацька помста. Оповідання з козацької старовини». Вінніпег, 1945;

- Рогова О. І. «Тиміш Хмельниченко». Історична повість. Нью-Йорк, 1956;

- Солтикевич Я. «Салют останньої сотні». Канада, 1964;

- Яковлів А. «Основи Конституції У.Н.Р.». Нью-Йорк, 1964;

- Дашкевич Р. «Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота». Нью-Йорк, 1965;

- Стахів М. «Третя совєтська республіка в Україні». Нью-Йорк, 1968; Осьмомисл М. «Польща і Україна». Вінніпег, 1945

та інші.

3 січня 2017 року пішов в інші світи Ярослав Соколик. Про п. Ярослава в Музеї назавжди залишилася добра пам’ять.

Музей гетьманства активно спілкується з п. Оксаною та п. Всеволодом Соколиками.

Соколики завжди пам’ятають про Україну, багато зробили і продовжують робити для української справи.

 

         

Оксана і Всеволод Соколики в Музеї гетьманства.