Березовий  Василь Миколайович народився 3 березня 1938 року в селі Слобода Кагарлицького району на Київщині. Прожив багате на події й щедре на творчі здобутки життя. В 1965 році він закінчив Львівський поліграфічний інститут імені Івана Федорова (майстерню Михайла Інокентійовича Іванова). Працював художнім редактором та графіком-оформлювачем книг і журналів у видавництві «Техніка» (1961-1963 роки), в редакціях низки республіканських часописів («Новини кіно», «Київ», «Радянська жінка», «Всесвіт» та ін.) З 1989 – викладач рисунку, живопису та композиції Дитячої художньої школи №6 м. Києва, а з 1998 р. – школи мистецтв імені Германа Жуковського Дніпровського району м. Києва.

З 1965 року брав участь у національних мистецьких виставках Спілки художників України та Спілки журналістів України. За серію живописних робіт «Жіноча» доля» в 2000 році отримав диплом І ступеня. З 1968 року - Член Національної спілки журналістів України, а з 2008 року - член Національної спілки художників України.

Довгий час митець працював як графік (насамперед в царині книжкового оформлення та ілюстрації), але в останні роки життя  розкрився як талановитий та цікавий живописець із власним індивідуальним стилем. Працював в жанрах історичної та жанрової картини, написав чудові пейзажі (переважно в техніці олійного живопису).

Головна тема творчості митця, яку він розкривав – доля української жінки-селянки, образ жінки-матері. Їй присвячено багато полотен майстра.

Василь  Миколайович  у своїх картинах розкриває  світ українського села, яке спрадавна слухає голос неба, вирощує хліб і до хліба та береже глибинно-віщі традиції роду, нашу мову і пісню.

Особливе місце у житті художника мали щирі товариські стосунки із незабутнім письменником Григором Тютюнником. Він виконав багато характерних начерків Григора, схоплених з натури, частина з яких були опубліковані, основна частина передана музею літератури України.

А ще Василь Миколайович був майстром слова, автором опублікованих спогадів про Григора Тютюнника («Його любили, ним захоплювались», 1997), а також низки новел, філософсько-культорологічних розвідок та есе (серед них треба відмітити – «Мій Шевченко: Як небо блакитне – нема йому краю», 2006), надрукованих в багатьох газетах та журналах («Друг читача», «Вечірній Київ», «Демократична Україна», «Жива вода», «На екранах Києва», «Київ»).