Володимир Панченко 21.04.2020

 

«Христос воскрес! Воїстину воскрес!» – чуємо ми традиційне вітання у Великодні дні.

«Христос воскрес! Воскресне Україна!» – так змінилось це привітання серед українських патріотів новітньої доби.

І хочеться запитати: а що ж було за козацької доби, за часів Гетьманщини, Запорозької Січі? Чи мали Великодні свята тоді таку популярність? Чи мали вони для козацтва те особливе сакральне значення, якого згодом набули серед народу?

І на це питання нам відповість славнозвісна «Конституція Пилипа Орлика», тобто «Пакти і конституція прав і вольностей Війська Запорозького». Перегляньмо її шосту статтю – і в частині, присвяченій порядку проведення генеральних козацьких рад, знайдемо: «Для чого тепер при елекції гетьманській, єдиногласною всіх обрадою і ухвалою, назначаються три генеральні в кожнім року ради, міючіся в резиденції гетьманській одправовати: первая о Рождестві Христовім, друга о Воскресінні Христовім, третя о Покрові Пресвятої Богородиці». Як ми бачимо з цієї статті, свято Великодня – Воскресіння Христового – перебувало в козацькому світогляді нарівні зі святами Різдва й Покрови, які, за словами літописця козаччини Дмитра Яворницького, «у козаків, як людей військових, користувалися особливою повагою».

Що ж для козацтва насамперед символізував Великдень – ідея Воскресіння? Не забуваймо, що, крім суто християнського наповнення, Великодні свята для козацького війська знаменували прихід весни – часу походів, коли, за словами відомої народної пісні, «молодому козаченьку мандрівочка пахне». Часу початку нової фази боротьби з ворогами української віри й народу – земним, персоніфікованим втіленням того світового зла, яке Ісус Христос, за християнським віровченням, долає своїм воскресінням.

 

                     

Репродукція ікони кінця 17 століття "Христос у точилі".            Портрет Антона Головатого.

 

Саме так, а не інакше, Великдень сприймається у відомій пам’ятці українського письменства пізніх козацьких часів – «Великодньому вірші», створеному орієнтовно 1781 року – вже після знищення й Гетьманщини, й Запорозької Січі, – і традиційно приписуваному славетному діячеві чорноморського козацтва, отаманові Антонові Головатому («нашому завзятому Головатому», як його назвав колись Тарас Шевченко»):

Злії духи,
Власні мухи,
Всі уже послизли!
Загнав Ісус
В пекло спокус,
Щоб християн не гризли.
А смерть люта,
Що нам тута
Вельми докучала,
По болотах,
Очеретах
Біжучи, кричала…

Навіть християнські святі в цьому вірші нагадують справжнісіньких запорожців:

Святий Яфет
Узяв мушкет,
Вистрілив на гасло:
Пішла з рая
Радість немалая –
Аж пекло захрясло!

І саме ця відчайдушність «Великоднього вірша», з його кепкуванням із зла й смерті, чи не найкраще передає цю здорову козацьку життєлюбність, цю впевненість у перемозі добра, якої часом нам так бракує в сучасності. Тож – вітаймо одне одного з Великоднем і сповнюймось тим козацьким духом, який так бадьоро струменіє з рядків, створених «завзятим Головатим». Христос воскрес – воскресне Україна!

 

"Великодній кант" 16 століття у виконанні ансамблю "Хорея козацька".