Людмила Бевз 13.02.2021

 

13 лютого 1904 р. в родині Скоропадських народилася четверта дитина – син Данило. Міцне, здорове немовля росло жвавим та допитливим хлопчиком, що радувало та викликало гордість у батьків. Данило був дуже здібним у навчанні, він з дитинства знав українську, англійську, французьку та російську мови, легко складав іспити в публічній гімназії. Музично обдарований хлопчина, міг одним пальцем повторити на піаніно кожну мелодію, яку почув. Але професійними уподобаннями Данила був технічний напрямок, тому після навчання в Берлінському Вищому технічному інституті він обрав професію інженера.

 

         

 

Ще будучи дитиною Данило дуже любив жити в Україні, адже літні вакації були наповнені іграми з сільськими дітьми, їздою верхи, купанням та рибалкою в водоймах Тростянця та Полошок. 1918 рік змінив дійсність всієї родини Скоропадських, а для Данила київський період та батькове гетьманування визначило усе подальше життя. Досягнувши повноліття Данило свідомо, після річних роздумів, зобов'язався перебрати на себе права і обов'язки щодо гетьманського руху в Україні. Після цього українська справа стала найважливішою в його житті, все інше їй підпорядковувалося.

 

         

 

В своїй обітниці 5 лютого 1948 р., при отримані спадкових прав і обов'язків гетьманської булави, Данило проголосив: «Заявляю твердо й урочисто що, виконуючи Заповіт Покійного Батька Мого – Гетьмана Всієї України Павла – продовжуватиму Гетьманське Діло, започатковане Ним. Так само, як і Він, завжди і по кінець життя мого служитиму найвищим національно-державним прагненням Українського Народу та Його визвольній справі.»

Дане слово Гетьманич дотримав, він був найпопулярнішим та мав найбільшу довіру серед українців діаспори.