Володимир Панченко 14.05.2021

 

Київ завжди був важливим в геополітичному, економічному культурно-релігійному відношенні, містом. Тому не зважаючи на надане місту в 15 ст. та підтверджуване в подальших віках магдебурзьке право, чи то воєводи, чи губернатори, чи гетьмани шукали варіанти як посилити свою владу в Києві.

У 18 ст. гетьман Кирило Розумовський знайшов таку можливість, завдяки одному з власників нашого будинку - Івану Сичевському, що був обраний війтом в 1753 р. Міщани за звичаєм обрали 4-х кандидатів і подали на затвердження до "Колегії іноземних справ", а гетьман в свою чергу, пролобіював перед імператрицею Єлизаветою інтереси одного з кандидатів - І.Сичевського. Та й службова кар'єра Івана сприяла тому, щоб імператриця обрала його. Будучи на службі при імператорському дворі, він був ближчим до монаршої політики.

Новий війт показав свій характер та прагнення, ще навіть не прибувши до міста, в якому мав господарювати. Він не поспішав до Києва, вимагаючи від магістрату грошей. До свого міста він переїхав лише 1756 р. Його діяльність ішла в розріз з інтересами магістрату, що спричиняло конфлікти. Адже члени магістрату визнавали за війтом лише судову владу, а Іван Мартинович розпочав проводити ревізію обрахунків. І.Сичевський в своїх діях розраховував на підтримку гетьмана К.Розумовського, він знав, що гетьманський уряд уже робив спроби підпорядкувати Київ та звертався з цим проханням до імператриці Єлизавети в 1751 р. Кирило Розумовський прагнув зміцнити центральні та місцеві органи управління Гетьманщини.

В 1761 р. магістрат за звичаєм, послав свою депутацію з вітанням та з проханням підтвердити права надані попередніми монархами до нового імператора Петра ІІІ. На чолі депутації був київський війт І. Сичевський, який при представлені цареві, не передав прохання киян. Приблизно в той же час, 20 травня на прохання гетьмана був виданий указ "О битіи Кіевському магістрату в веденим гетьманском і о неизключении Кіевских мещан от общенародных повинностей". Реакція війта на цей указ свідчить про його зацікавленість у гетьманській політиці стосовно міста. Адже він з радістю сприйняв новину і представляючи копію указу своїм депутатам, говорив, що це те, що він хотів.

1762 р. київська делегація знову була відряджена до імператорського двору з тими ж завданнями, що і попереднього року. До влади прийшла Катерина ІІ. Магістрат склав до імператриці прохання відмінити указ про підпорядкування Києва гетьману. Війт змушений був його підписати, але він домігся, щоб це прохання було подане через гетьмана. Тим самим блокуючи його розгляд. Розуміючи це та маючи негативний досвід попереднього року, депутати підготувала копію прохання та подали імператриці в обхід і війта, і гетьмана. Це дуже розізлило обох керманичів, та спричинило нові конфлікти між міщанами та козаками. Протистояння було припинено в 1764 р. та воно не принесло користі жодній зі сторін. Не зважаючи на надану у вересні жалувану грамоту про підтвердження всіх попередніх прав Київа, ці ж права порушувалися імператорською владою. В листопаді того ж року було ліквідоване гетьманство, що призвело до втрати автономії нашого краю, а гетьману К.Розумовському на багато років заборонений в'їзд до України. 1766 р. був звільнений від війтівства і Іван Сичевський, та це не довго тішило міщан, адже наступний війт був обраний під контролем та за рекомендацією російського генерал-губернатора.

Отже, історія нам знову відкриває уроки з минулого, але які ми робимо висновки – залежить він нас.

 

 
Фрагмент документу з книги "Віденський архів гетьманського роду Розумовських. / Упор. С.Потапенко. т.1. - Київ. 2018 р.   Печатка Київського магістрату 1762 р.
Грабова Н. Печатки адміністративно-правових установ Лівобережної України ХVIII ст.// Записки наукового товариства імені Т.Шевченка. т.222. -Львів. 1991 р.